Щоб захистити свої модулі Move на Sui, не порушуючи сумісності, вам потрібно ретельно планувати оновлення, оскільки опубліковані модулі незмінні, але система оновлення пакетів Sui дозволяє запускати нові версії, які підтримують сумісність під час додавання або налаштування функціональності. Однією з найкращих стратегій є використання шаблону «головний об'єкт», де центральний об'єкт (наприклад, об'єкт Version або Config) зберігає поточну версію логіки та покажчики на активні модулі, що дозволяє перенаправляти виклики на оновлену логіку без зміни існуючих інтерфейсів. Ви можете визначити цей об'єкт у початковому модулі за допомогою поля версії та функції оновлення, як-от public fun update_version (config: &mut Config, new_package: address), гарантуючи, що його можна викликати лише уповноваженими сторонами (наприклад, за допомогою UpgradeCap). Це забезпечує стабільність публічного API вашого додатка, тому користувачі чи інші контракти не порушуються, коли ви публікуєте новий пакет з оновленою логікою. Інший підхід полягає у розробці модулів з модульними, адитивними змінами — зберігайте підписи публічних функцій та структури даних незмінними в нових версіях, додаючи лише нові функції або поля, а також використовуйте перевірки сумісності (sui upgrade --verify-compatibility) для виявлення проблем перед розгортанням. Для спільних об'єктів включіть теги версій та логіку міграції, щоб безперебійно обробляти оновлення даних, наприклад, перенесення залишків на нові структури. На практиці шаблон головного об'єкта сяє для складних програм, таких як протоколи DeFi, як це видно в таких проектах, як Cetus, де він спрощує логічні заміни, не порушуючи користувачів. Будьте обережні щодо ризиків безпеки — обмежте дозволи на оновлення жорстко, в ідеалі за допомогою мультиsig або DAO, щоб запобігти шкідливим змінам, і протестуйте оновлення в тест-мережі Sui, щоб імітувати вплив у реальному світі. Уникайте надмірного покладення на спільні об'єкти, оскільки вони можуть ускладнити міграцію через вимоги консенсусу.